Директорка Боярський академічний ліцей «Гармонія»
Переможниця ТОП-100 Національної премії «Найкраща українка в професії 2026»
Відзначена Подякою Міністерства освіти і науки України
Відзначена Подякою Управління молоді та спорту Київської обласної державної адміністрації
Відзначена Подякою Фастівської районної державної адміністрації
Відзначена Подякою Виконавчого комітету Боярської міської ради.
Пані Віро, коли Ви зрозуміли, що професія педагога — це Ваше покликання? Це був свідомий вибір чи мрія дитинства?
Мій професійний шлях — це поєднання свідомого вибору та справжнього покликання. Ще з дитинства я мріяла стати вчителькою. Мені подобалося організовувати дітей, проводити концерти, брати відповідальність за спільну справу, створювати атмосферу розвитку й підтримки.
Тому після закінчення школи питання вибору професії для мене фактично не існувало — я вступила до педагогічного університету та здобула фах учителя англійської мови. Це було внутрішнє переконання, а не випадковість.
Згодом життя привело мене до управлінської діяльності. Посада директорки ліцею стала логічним продовженням усього мого досвіду — любові до організації, роботи з людьми, бажання створювати сучасний освітній простір. Це також був свідомий вибір — прийняти більшу відповідальність і ширший масштаб рішень.
Сьогодні я впевнено можу сказати: моя професія виросла з дитячої мрії та з роками набула ще глибшого змісту.
Який момент у Вашій кар’єрі став переломним?
Безумовно, переломним моментом став початок повномасштабної війни. Саме тоді управління закладом освіти набуло абсолютно іншого змісту.
Школа перестала бути лише місцем навчання — вона стала простором безпеки, підтримки та людяності. Першочерговим завданням було забезпечити безпеку дітей і працівників, організувати укриття, налагодити роботу під час повітряних тривог, створити чітку систему дій у надзвичайних ситуаціях.
Окрім освітнього процесу, важливо було підтримати педагогічний колектив, який також переживав тривогу, невизначеність і страх за рідних. Ми мали зберегти згуртованість і віру в спільну справу.
На початку вторгнення наш ліцей став прихистком для людей, які були змушені покинути свої домівки. Ми долучалися до організації гуманітарної допомоги, співпрацювали з громадою, волонтерами, батьками.
Цей період став серйозним випробуванням, але водночас і точкою професійного зростання. Я усвідомила, що роль керівника сьогодні — створювати простір стабільності, підтримки й надії навіть у найскладніші часи. Так, було страшно. Але я знала: маю бути сильною для інших.
Які виклики сформували Вас як лідерку?
Війна навчила мене приймати складні рішення в умовах невизначеності, діяти без готових алгоритмів та тримати баланс між вимогами часу і потребами людей.
Саме тоді я по-справжньому відчула, що директор школи — це не лише адміністративна посада. Це про лідерство, довіру та служіння громаді.
Для мене лідерство сьогодні — це не про статус. Це про здатність залишатися спокійною та передавати цей спокій іншим.
Що для Вас означає звання «Найкраща українка в професії»?
Для мене це звання — не про особистий титул чи відзнаку. Передусім — це про відповідальність.
Мій професійний шлях — від дитячої мрії стати вчителькою до керівництва великим ліцеєм, у якому навчається понад 2000 дітей, — став для мене історією служіння освіті та людям. І це звання я сприймаю як визнання сили української жінки в освіті.
Жінки, яка вміє навчати, підтримувати, організовувати, приймати складні рішення та залишатися людяною навіть у найважчі часи.
Це також велика довіра — до мого лідерства, рішень і покликання. Водночас я переконана: ця нагорода — заслуга всієї команди, громади, педагогів, батьків і дітей.
«Найкраща українка в професії» для мене — це про щоденну працю та здатність тримати освітній фронт тоді, коли країна тримає свій.
У чому полягає Ваша соціальна місія сьогодні?
Моя соціальна місія сьогодні — бути точкою опори для дітей і дорослих у час великих випробувань.
Я працюю не лише з освітніми процесами чи управлінськими рішеннями. Я працюю з людьми — їхніми страхами, втомою, надіями та вірою. Моє завдання — створити середовище, де дитина почуватиметься захищеною та щасливою навіть у складні часи.
Для мене надзвичайно важливо бути прикладом для учнів не лише як керівниця чи педагогиня, а як громадянка своєї країни. Любов до України — це не лише слова. Це щоденні дії.
Саме тому наша ліцейна родина активно долучається до волонтерських ініціатив: зборів для військових, підтримки поранених, допомоги дітям, які постраждали від війни. Ми організовуємо благодійні ярмарки, акції підтримки, співпрацюємо з волонтерами.
Також я переконана: навіть під час війни ми не маємо права відкладати освітні реформи. Сьогодні особливо важливо розвивати профільну старшу школу, адже саме сучасні старшокласники завтра відбудовуватимуть Україну.
Як керівниця, я працюю над тим, щоб наш ліцей був готовий до впровадження профільного навчання: ми аналізуємо кадровий потенціал, розвиваємо матеріально-технічну базу, створюємо партнерства та мотивуємо педагогів до професійного розвитку.
Я вірю: освіта — це фундамент майбутнього держави.
Яке послання Ви хотіли б передати жінкам України?
Дорогі жінки України! Сьогодні кожна з нас проходить через випробування, які перевіряють нашу силу, витримку та віру. Але саме в ці моменти відкривається справжня міць української жінки.
Ваша турбота, ніжність і підтримка — це світло для тих, хто поруч. Ми вміємо любити й боротися, підтримувати й надихати, діяти й залишатися сильними.
Пам’ятайте: у наших руках і серцях — сила, здатна змінювати світ, берегти життя та дарувати надію майбутнім поколінням.
Бережіть себе. Любіть себе. Піклуйтеся про себе.
Адже жінка, яка має внутрішню силу й гармонію, здатна надихати цілу країну.