Педагог із 39-річним стажем, старший учитель та магістр, Ірина Буторина поєднує викладацьку майстерність із літературною творчістю. Вона є лауреаткою другої Всеукраїнської щорічної премії «Особистість року – 2025» у номінації «Освітянин року», володаркою Гран-прі та численних перших премій міжнародних і всеукраїнських конкурсів мистецтв і літератури, а також членом клубу одеських дитячих письменників «Барабулька» та редакційної колегії літературного журналу.
Її ім’я увійшло до Енциклопедії видатних людей України в проєкті «Серце і сила. Історії українців, які творять історію – освітяни». Та найбільшою нагородою для вчительки залишаються успіхи її учнів — переможців і лауреатів всеукраїнських та міжнародних творчих конкурсів. Буторина Ірина – вчитель української мови та літератури Приватний заклад Одеський приватний ліцей «Талант», м. Одеса. 39 років педагогічного досвіду. Перша категорія, старший учитель, магістр.
Про силу слова, педагогічне покликання та віру в майбутнє України — у нашій розмові.
— Ірино Іванівно, чому ви обрали професію вчителя?
Я обрала її за покликанням. Мабуть, тому, що любов до цієї справи отримала у спадок від сильних і мудрих жінок — турботливих матусь і справжніх професіоналів своєї справи.
Для мене вчителювання — це не просто робота. Це спосіб життя, шлях служіння слову, культурі та дітям. І я дуже сподіваюся, що хтось із моїх вихованців теж продовжить цей ланцюжок і обере професію за покликанням.
— Чи був у вашій педагогічній діяльності переломний момент?
Так, був. Одного разу я почала помічати, що в очах моїх вихованців, а іноді й колег, зникає той вогник, який завжди надихав на творчість. У голові постійно звучало запитання: «А навіщо це потрібно?»
Саме тоді народилися рядки, які стали моїм внутрішнім гаслом:
Ми —
той місточок-кладочка,
що в’яже все у в’язочку:
минуле із теперішнім,
сьогодні з майбуттям
для красоти життя
і радості буття.
Так з’явилася СІК — Спільна інтелектуальна книгозбірня, де зустрілися поетичні та прозові твори — мої та моїх вихованців. Ми створили творчу майстерню, де разом читаємо, пишемо, обговорюємо ідеї та радіємо спільним перемогам.
У нашій літературній вітальні, як я люблю казати, «душі світять, як ліхтарі».
— Яку роль у вашій педагогічній діяльності відіграє слово?
Слово — це основа всього. У нашому непростому сьогоденні дітям особливо потрібна підтримка. І саме слово часто стає тією твердою крицею, на яку вони можуть спертися.
Я пишу авторські твори з елементами народознавства та патріотичного змісту. Вони надихають мене, а я намагаюся надихати інших.
Недаремно Тарас Шевченко писав:
«Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
як їх почує!»
І я щиро переконана: слово має величезну силу.
— Як би ви описали сучасну українку у професії?
Для мене найкраща українка у професії — це поєднання сили духу, професіоналізму і великого серця.
Це море позитиву, океан знань і безмежний Всесвіт любові до того, чому присвячуєш своє життя.
Формула проста: безмежнодушість і міцнодухість, помножені на жіночність, мудрість і щирість.
— Що для вас означає українська мова?
Українська мова — це справжній скарб нашого народу. Я вважаю своїм обов’язком берегти її і передавати наступним поколінням.
Мова — це жива криниця сили та натхнення. Саме тому я намагаюся відкривати її красу своїм учням.
Плести віночок запашненький
із слів безмежної краси,
щоб тік струмочок той чистенький
із світанкової роси.
— Що для вас означають перемоги у конкурсах?
Кожна перемога — це результат спільної праці з учнями. Найбільша радість для мене — бачити їхній розвиток, їхню віру у власні сили.
Саме успіхи моїх вихованців є для мене найбільшою нагородою.
— Що б ви хотіли побажати своїм учням і читачам журналу?
Я завжди бажаю своїм учням мріяти, творити і ніколи не втрачати віри в себе.
Мої чудовії майстрині,
берегині всіх чеснот,
нехай здійсняться сни і мрії,
медок життя несіть до сот.Нехай душа завжди співає,
кожна справа надихає,
а над домом кожного хай летить лелека — символ щастя, миру і нових надій.
