Асєєва Юлія Олександрівна -доктор психологічних наук, професор, академік НАН ВО України
завідувач кафедри мовної та психолого-педагогічної підготовки
Одеського національного економічного університету
психотерапевт із 20-річним досвідом, супервізор
автор психотерапевтичного методу «МОВА»
Голова ГО «Міжнародна академія ментального здоров’я»
– Юліє, коли ви зрозуміли, що обрали свою професію – це було
покликання чи свідомий вибір?
Мій професійний шлях – це поєднання свідомого вибору та поступового
усвідомлення покликання.
З дитинства я мріяла про дві професії – лікаря-хірурга та вчителя. З
одного боку, мене приваблювало можливість рятувати життя, з іншого –
передавати знання та формувати особистість.
Згодом цей внутрішній імпульс реалізувався у виборі юридичної освіти,
адже для мене було важливо відновлювати справедливість і захищати людей.
Проте справжнє переосмислення відбулося з народженням першої
доньки. Саме тоді я вперше замислилась над тим, що для розвитку дитини
недостатньо лише інтуїції – необхідне глибоке розуміння психологічних
процесів, які формують особистість.
Психологія стала для мене відповіддю на ці запитання.
І водночас – простором, де поєдналися мої дитячі прагнення:
допомагати та навчати.
Якщо раніше я хотіла рятувати життя, то сьогодні працюю з тим, що
визначає його якість – внутрішнім світом людини. А через наукову діяльність
та викладання реалізую свою потребу передавати знання та формувати нове
покоління фахівців.
Тому моя професійна реалізація – це органічне поєднання науки, освіти
та практики. І, власне, мій шлях – це шлях від бажання рятувати життя до можливостізмінювати його зсередини.
– Який момент у вашій кар’єрі став переломним?
Переломним моментом у моїй професійній діяльності стало створення
авторського психотерапевтичного методу «МОВА» (метафорично-
орієнтоване виправлення атитюдів).
Цьому передував дуже цікавий епізод у моєму житті. Під час одного з
курсів підвищення кваліфікації, де я опановувала новий психотерапевтичний
підхід, тренер звернула увагу на особливість моєї роботи. Вона зазначила, що
я ніби дію за протоколом, проте водночас використовую певну техніку, яку
складно чітко ідентифікувати в межах цього підходу.
Фактично вже на перших хвилинах роботи я виходила на глибинний
запит клієнта і, формально дотримуючись структури, працювала не лише із
симптомом, а з глибинними механізмами травматичного досвіду. Це
зауваження стало для мене точкою професійної рефлексії.
Повертаючись додому, я вперше поставила собі запитання: невже я
насправді маю власний підхід у роботі з клієнтами, який навіть не
усвідомлюю?
Протягом наступних днів я намагалася розпізнати та усвідомити, яка
саме система вже існує в моїй психотерапевтичній практиці. З’ясувалося, що
я органічно поєдную знання з різних напрямів: когнітивно-поведінкової
терапії, РЕПТ, арт-терапії, роботи з метафорою – і використовую їх як
цілісний інструмент трансформації внутрішніх установок особистості. Це
було не механічне поєднання методів, а інтегрована система, що
сформувалася на основі багаторічного досвіду та наукового осмислення
психологічних процесів.
Вже за кілька місяців ця система набула чіткої логічної структури і
була оформлена як авторський психотерапевтичний метод «МОВА». Його
суть полягає у глибинній роботі з внутрішніми установками особистості
через метафоричні та когнітивно-поведінкові механізми, що дає змогу не
лише усвідомити, а й трансформувати психологічні основи життєвих
сценаріїв.
Саме в цей період відбулося цілісне об’єднання моїх професійних ролей
– науковця, педагога та практичного психолога. І, по суті, це був момент,
коли практика перейшла в концепцію, а досвід – у систему.
– Які виклики сформували вас як лідерку?
Лідерство формується в умовах невизначеності та високої
відповідальності. Повномасштабна війна стала одним із ключових викликів,
що вимагав не лише професійної включеності, а й активної громадянської
позиції. Поряд із роботою на кафедрі та участю в діяльності кількох
благодійних організацій, я як психолог очолила регіональне представництво
однієї з них, діяльність якої спрямована на підтримку сімей і дітей, що
пережили втрату або живуть в умовах невизначеності.
Цей досвід ще раз підтвердив: сьогодні психологія – це не лише
професія, а й важливий соціальний інструмент підтримки та відновлення
суспільства.
– Що для вас означає звання «Найкраща українка в професії»?
Для мене це передусім визнання масштабу професійної реалізації та
системного впливу моєї діяльності. Це підтвердження того, що обраний
мною шлях – поєднання науки, освіти та практики – дає змогу впливати не
лише на окрему людину, а на формування професійного середовища,
розвиток психологічної науки та підготовку нового покоління фахівців.
Водночас це звання для мене не про статус, а про відповідність тому
рівню впливу, на якому я вже працюю: через освіту, науку, практику і
активну громадську діяльність, спрямовану на формування ментально
здорового та стійкого суспільства.
-У чому полягає ваша соціальна місія сьогодні?
Моя професійна місія полягає не лише в наданні психологічної
допомоги, а у формуванні мислення молодого покоління через розвиток
резильєнтності, емпатії та внутрішнього дозволу на самореалізацію як основи
психологічно здорового та стійкого суспільства. Я реалізую цю місію через
поєднання науково-педагогічної діяльності, підготовки майбутніх
психологів, а також практичної роботи й навчання професійних навичок у
сфері психотерапії.
Сьогодні, в умовах соціальної нестабільності, ми чітко усвідомлюємо:
психологічна стійкість – це не лише індивідуальна характеристика, а
стратегічний ресурс держави.
Саме тому надзвичайно важливо формувати нове покоління фахівців і
особистостей, здатних не лише адаптуватися до викликів, а й усвідомлено
впливати на якість власного життя та розвиток суспільства загалом. Адже
мислення людини визначає не лише її життя, а й майбутнє суспільства.
-Яке послання ви хочете передати жінкам України?
Сьогодні українські жінки – це не просто про силу. Це про здатність
тримати життя навіть тоді, коли навколо нестабільність, втрати і
невизначеність.
Наші чоловіки захищають країну, а жінки – тримають її зсередини. Ми
проживаємо біль і втрати, але водночас залишаємося опорою для своїх дітей і
близьких. Поєднуємо в собі багато ролей: жінки, матері, професіоналки,
берегині.
Навіть в умовах відсутності світла, тепла чи звичного комфорту ми
продовжуємо жити, творити, розвиватися і рухати країну вперед. І саме в
цьому – наша сила.
Сьогодні ми дедалі більше усвідомлюємо: все можливе, а неможливе
просто потребує більше часу.
Справжня сила жінки – не в боротьбі, а в здатності через любов і
внутрішнє світло змінювати світ навколо.
Тому сьогодні важливо не втрачати себе. Адже за кожною сильною
жінкою стоїть її внутрішній дозвіл бути собою. І саме жінка, яка
залишається собою, стає опорою для інших і формує майбутнє країни.
