Вікторія Кобко-Одарій – Адвокат, кандидат юридичних наук, завідувачка кафедри державно-правових дисциплін Одеського державного університету внутрішніх справ. Авторка понад 100 наукових праць. Володарка численних нагород: «Викладач року», «Молодий учений року» від МОН України, «Молодий правник року», переможниця всеукраїнських конкурсів. Викладачка-блогерка, що має понад 50 тисяч підписників в Instagram та понад 18 тисяч у TikTok — приклад сучасного науковця, який поєднує академічність і відкритість до світу.
— Вікторіє, війна змінила життя кожного українця. Що стало для Вас найважливішим уроком цього часу?
— Війна розділила життя на “до” та “після”. Вона навчила жити в новій реальності, не ставити життя на паузу й дбати про безпеку себе та рідних. Змінилося і моє ставлення до професії: викладач в університеті — це не лише наставник у науці, а й джерело підтримки та віри. Студенти приходять не лише по знання, а й по відчуття стабільності, по силу. І я розумію: моя місія — не просто навчати, а надихати, підтримувати, допомагати вистояти.
— З якими труднощами довелося зіткнутися під час війни у професійній діяльності?
— Найважчими викликами стали невизначеність і необхідність зберігати навчальний процес тоді, коли сама реальність довкола руйнується. Потрібно було адаптувати навчання до нових умов, підтримувати студентів, які перебували в різних куточках країни чи за її межами, і при цьому не втрачати якість освіти. Саме тоді я навчилася цінувати найпростіші речі — зустріч зі студентами, можливість продовжити дослідження, поділитися знаннями. Усвідомлення, що кожна лекція — це вклад у майбутнє, допомагало йти вперед.
— Як війна вплинула на Ваше розуміння ролі викладача?
— Війна відкрила мені новий вимір нашої професії. Ми більше, ніж науковці — ми провідники. У час, коли руйнується звичний світ, викладач стає опорою, символом стійкості й людяності. Я зрозуміла, що викладання — це форма служіння: допомагати студентам не втратити себе, свої мрії, свою віру. Це моя місія — давати не лише знання, а й внутрішню силу.
— Що стало Вашим джерелом сили та натхнення?
— Безумовно, мої студенти. Їхнє прагнення навчатися попри тривоги, втрати, евакуації — це справжній героїзм. Їхні очі, запитання, жага до знань — це мій головний мотиватор. Я бачу в них майбутнє, і воно надихає. Коли підтримую їх, то підтримую й віру в країну, у наше відродження. Вони — доказ того, що навіть у найважчі часи освіта не втрачає своєї сили.
— Якою, на Вашу думку, буде роль жінок у відбудові України після перемоги?
— Жінки завжди були берегинями життя, і саме вони тримають сьогодні тил — у сім’ях, освіті, медицині, науці, бізнесі. Після перемоги саме жіноча енергія стане рушієм відродження: через виховання нового покоління, через лідерство в науці та економіці, через поєднання сили й мудрості. Ми, жінки, несемо світло навіть у темряві, і саме це світло стане фундаментом нової, сильної, процвітаючої України.