Антоніна Козак — практикуюча психологиня центру психологічної підтримки «Разом з тобою», клінічна психологиня, логотерапевтка, викладачка, супервізорка, волонтерка. Її робота — це більше, ніж професія. Це щоденне стояння поруч із тими, хто переживає біль, втрати і невизначеність. Антоніна Козак — серед тих, хто тримає внутрішній фронт України, допомагаючи людям знаходити сенси навіть у найскладніші часи.
— Антоніно, як ви прийшли у професію психологині? Це було свідоме рішення чи покликання?
Для мене це поєднання і покликання, і свідомого вибору. З одного боку — це глибокий внутрішній інтерес до людини, до її переживань, сенсів, внутрішніх процесів. З іншого — це відповідальність і розуміння, що ця професія потребує постійного навчання, розвитку і внутрішньої зрілості.
Особливе місце в моєму професійному становленні займає логотерапія та екзистенційний аналіз Віктора Франкла. Я захистила диплом логотерапевта і цей напрямок став для мене опорою у роботі з людьми, особливо в кризові періоди їхнього життя.
— Ви працюєте з людьми, які пережили складні життєві обставини. Який досвід найбільше вплинув на вас як на фахівчиню?
Безумовно, це робота з людьми, які пережили травматичний досвід війни. Я працювала з внутрішньо переміщеними особами, з дітьми та дорослими, які повернулися з-за кордону, з жінками, які постраждали від насильства.
Цей досвід дуже змінює. Він вчить бути максимально чутливою, уважною, але водночас — внутрішньо стійкою. Бо коли ти поруч із людиною в її болю, важливо не лише співпереживати, а й залишатися опорою.
Зараз я працюю з ветеранами, військовими та їхніми сім’ями — і це окрема, дуже глибока і відповідальна робота.
— Ви волонтерите з 2014 року. Що для вас означає цей шлях?
Це частина мого життя і моєї ідентичності. Волонтерство — це не лише допомога іншим, це ще й внутрішній вибір бути поруч там, де це потрібно найбільше.
З 2014 року я працюю з різними категоріями людей у фондах, таких як БФ «Рокада», «Тато Хаб», «Вільна». Це досвід, який неможливо переоцінити. Він формує не лише як фахівця, а й як людину.
— У чому, на вашу думку, сьогодні головна роль психолога в Україні?
Сьогодні психолог — це не просто спеціаліст. Це людина, яка допомагає втриматися, не зламатися, знайти сенс і внутрішню опору.
Ми живемо у часи, коли психоемоційне навантаження надзвичайно високе. І дуже важливо, щоб люди не залишалися наодинці зі своїм болем.
Психолог сьогодні — це провідник до внутрішнього ресурсу, до розуміння себе, до відновлення.
— Ви також є тренеркою програм з ментального здоров’я та спікеркою форумів. Що для вас важливо доносити людям?
Для мене важливо говорити про те, що звернення до психолога — це не слабкість, а сила.
Я хочу, щоб люди розуміли: дбати про своє ментальне здоров’я — це така ж норма, як і дбати про фізичне. І що кожен має право на підтримку.
Через навчання, виступи, роботу з групами я намагаюся формувати більш усвідомлене, уважне до себе суспільство.
— Ви координуєте «Кімнату терапії іграшкою». Розкажіть про цей проєкт.
Це дуже особливий простір. «Кімната терапії іграшкою» — це місце, де діти можуть проживати свої емоції через гру.
Для багатьох дітей, особливо тих, хто пережив травматичні події, гра — це безпечний спосіб висловити те, що вони не можуть сказати словами.
І наша задача — створити для них цей простір безпеки і прийняття.
— Ви отримали відзнаки «100 незламних психологів України» та «Чарівні та успішні жінки України». Що для вас означає це визнання?
Для мене це, перш за все, про відповідальність. Це про довіру до того, що я роблю.
Це також про всіх тих людей, з якими я працюю і працювала. Бо кожна історія, кожна людина — це частина мого професійного шляху.
І це ще одне нагадування, що я на своєму місці.
— Що допомагає вам залишатися в ресурсі, працюючи з такими складними темами?
Перш за все — це супервізія і власна терапія. Психолог не може допомагати іншим, якщо не дбає про себе.
Також дуже важлива підтримка близьких, колег, професійної спільноти. І, звісно, внутрішні сенси — розуміння, заради чого ти це робиш.
— Ваше послання жінкам України сьогодні?
Дбати про себе — це не егоїзм, це необхідність.
У наш час жінки несуть на собі дуже багато — родина, робота, діти, волонтерство, відповідальність. І дуже важливо не втратити себе у цьому.
Я хочу сказати кожній: ви маєте право на підтримку, на відпочинок, на слабкість і на силу водночас.
І навіть у найскладніші часи можна знайти сенс, який допоможе рухатися далі. Бо саме сенс — це те, що тримає нас і робить сильнішими.