ДОРОЖОН Марія Василівна – директорка Брустурського ліцею Космацької сільської радиІвано-Франківської області, Косівського району;учителька української мови та літератури; володарка звання “Старший вчитель”; сертифікована освітня експертіка з проведення аудиту в закладах загальної середньої освіти; учасниця проєкту”Літній інститут -2025 Україна-Канада». Сертифікована освітня експертка з інституційного аудиту з української мови; Лауреатка всеукраїнського конкурсу«Учитель року-2021»; Мовна волонтерка та благодійниця ; Лауреатка премії”Світочі освіти»; членкиня наукової організації”Просвіта”; Учасниця проєкту VI Національної премії “НАЙКРАЩА УКРАЇНКА В ПРОФЕСІЇ 2024”. Нагороджена чисельними Грамотами та Подяками.
Маріє, як війна змінила моє життя та професійну діяльність?
Повномасштабна війна суттєво трансформувала як моє особисте життя, так і професійну діяльність. Переді мною, як перед керівником закладу освіти, постали нові виклики: забезпечення безпеки учнів і працівників, організація начального процесу в умовах повітряних тривог, дистанційної та змішаної форми навчання, а також психологічна підтримка колективу та здобувачів освіти. Управлінська діяльність в умовах війни потребує максимальної гнучкості, оперативності рішень та здатності працювати в кризових ситуаціях.Сьогодні школа — це не лише осередок знань, а й простір підтримки, стійкості та взаємної довіри.
Які найважчі виклики довелося подолати й що допомогло вистояти?
Для Брустурського ліцею війна стала серйозним викликом як в організаційному, так і в емоційному вимірі. Найважчим було забезпечити безперервність навчання, безпеку дітей та працівників, адаптацію до дистанційної або змішаної форми освіти в умовах нестабільного інтернету, електропостачання та психологічної напруги. Також важливою була робота з дітьми, родини яких постраждали від війни або були вимушені покинути домівки.
Допомогло вистояти — єднання шкільної спільноти. Колектив проявив високий рівень самовідданості, учні — готовність до навчання попри труднощі, а батьки — розуміння й підтримку. Надійною опорою стали також взаємодія з місцевою громадою, волонтерами та державними структурами. Усе це зміцнило віру в те, що освіта має й далі функціонувати, бо саме вона формує у якість, свідомість і майбутнє.
Яку місію чи соціальну роль ви для себе відкрили у цей період?
Період повномасштабної війни змусив по-новому осмислити свою роль як керівника закладу освіти. Освіта в умовах війни — це не лише про знання.Це — про збереження людяності, віри, гідності.Я усвідомила,що моя місія – бути опорою для колективу, учнів та їхніх родин, створити простір стабільності й взаємної підтримки там, де все інше може руйнуватись. У цьому часі школа стала не просто начальним закладом,а місцем, де формується внутрішня стійкість, відповідальність і довіра до життя.Війна навчила керувати не лише установою, а й емоційним станом людей, підтримувати й надихати, коли найважче.І в цьому я побачила глибший сенс своєї роботи.
Що є для вас найбільшим джерелом сили та натхнення сьогодні?
Найбільшим джерелом сили для мене є благословення Господа Бога та підтримка рідних мені людей,а також
наше майбутнє-наші діти — їхня стійкість, жага до знань і здатність залишатися світлими навіть у найтемніші часи. Кожен урок, кожен ранок у ліцеї, кожна усмішка учня — це нагадування, заради чого ми працюємо.Не менш важливими є вчителі, які щодня доводять, що професіоналізм, людяність і самовідданість здатні змінювати реальність. А також батьки, які підтримують школу і розділяють відповідальність за майбутнє своїх дітей.Усі ми — одна спільнота. І саме це відчуття єдності, взаємної підтримки та спільної мети дає сили йти вперед,
незважаючи на виклики сьогодення.
Якою ви бачите роль жінок у відновленні України після перемоги?
Роль жінок у відновленні України буде надзвичайно важливою та багатогранною. Уже сьогодні жінки на передовій — як у прямому сенсі, так і в соціальному, освітньому, економічному фронтах. Після перемоги їхня участь буде критично необхідною у сфері освіти, медицини, державного управління, волонтерства, психологічної допомоги та громадського розвитку.
Жінки здатні поєднувати силу й емпатію, далекоглядність і турботу. У мирному відновленні вони стануть рушіями морального відродження, підтримки родин, розвитку громад і формування нової, справедливої, людяної країни.
Усвідомлюючи свою відповідальність як освітянка, як жінка і як громадянка, я вірю, що жіночий лідерський голос буде звучати ще впевненіше — заради дітей, заради миру, заради майбутнього України.
Слава Україні!
Героям Слава!