Олена Шершньова- психолог, ведуча авторського шоу «Ми поруч» на «РАДІО ПʼЯТНИЦЯ», експертка марафону «Єдині новини». Нагороджена як «Найкращий психолог 2024 року» VI Національної премії «Найкраща українка в професії 2024». Створює антистресовий одяг і видає терапевтичний щоденник. Активно допомагає військовим та очолює власний центр психології.
“Коли мені було 5 років, моя мама сказала, що щастя – це головне в житті. Коли я пішов до школи, і мене запитали, ким я хочу стати, коли виросту, я відповів «щасливим». Вони сказали, що я не зрозумів питання, а я відповів, що вони не розуміють життя” (с) Джон Леннон
ПРИЙНЯТТЯ – НАЙКРАЩИЙ ПОДАРУНОК ДИТИНІ
Щоб зробити дитину щасливою тут і зараз, а також закласти міцний фундамент для її майбутнього щасливого життя – приймайте її такою, якою вона є. Не намагайтеся змінити чи зробити з неї когось іншого. Такі спроби все одно не матимуть результату. Але можуть закріпити в її підсвідомості думку: «Я не ок». Особистість дитини формується ще в утробі матері. Темперамент, швидкість реакцій, адаптивність, навіть здатність вперто йти до своєї мети – це генетично обумовлені моменти. Якщо дитина не може всидіти на місці ані хвилини – не тисніть на неї «сиди спокійно», а краще віддайте її на спорт. Якщо не може довго виконувати одні й ті самі дії – зверніть увагу на її творчий потенціал. Якщо не вирішує приклади за п’ять хвилин – просто дайте їй більше часу. «А як же виховання?» – запитаєте ви. Справа в тому, що виховання не має мети (та й можливості) змінювати особистість дитини. Воно лише закладає норми поведінки та зовнішні реакції. Але й тут варто (і потрібно) виходити з особливостей дитини. Наприклад, дуже неввічливо вередувати і скаржитися на такі дрібниці, як, скажімо, парфум виховательки. Але деякі діти від народження більш чутливі до запахів, звуків, кольорів, ніж інші. І для них різкий аромат настільки ж дискомфортний, як для середньостатистичної людини канцелярська кнопка на стільці. Тому важливо відреагувати на скаргу дитини. Або дуже невиховано кричати й тупотіти ногами, якщо щось не по-твоєму. Але така реакція обумовлена викидом гормонів стресу. У деяких дітей його виробляється більше, ніж у інших, а виводиться він гірше. Тому повторювати «не кричи» – все одно, що сказати «не виробляй гормон». Замість цього краще допомогти дитині зняти напругу. Адаптуйте виховний процес під особистість вашої дитини. Це потребуватиме від вас певних зусиль, як мінімум – гнучкості мислення. Але це того варте. На практиці вам допоможе питання: «Як буде краще для моєї дитини?»
НІ ПОКАРАННЯМ
Багато клієнтів приходять до мене з проханням пропрацювати образу на батька чи матір. І дуже часто корені цих образ – у побутових покараннях. Тобто, батьки вважали, що займаються вихованням, виконують свою пряму педагогічну функцію. А насправді – руйнували психіку дитини й зрощували в ній образу. Покарання, особливо фізичні, викликають у дитини вибухову суміш почуттів: страх, злість, відчуття відкинутості, обману, відчаю… При цьому усвідомлення, що вона отримала по заслузі, не приходить практично ніколи. Таким чином покарання не вчить, а лише ситуативно залякує. Екологічна альтернатива покаранням – договір. Під час укладання договору ви з дитиною виступаєте на рівних. Разом проговорюєте всі правила, умови та обмеження (наприклад: «заборонено прогулювати уроки, ламати речі, битися з іншими дітьми»). Важливо, щоб усе було максимально конкретно, без розмитих формулювань на кшталт «бешкетувати». Далі, знову ж таки разом, вирішуєте, які санкції буде застосовано у разі порушення договору (наприклад: «вечір без телефону, утримання вартості поломки з кишенькових грошей, скасування недільного походу до ігрової кімнати»). В ідеалі – записуєте угоду. Якщо дитина порушить договір, то вам не доведеться шаленіти й поспіхом вигадувати покарання. Не доведеться транслювати їй невербальні послання «ти поганий» чи «я тебе не люблю». Ви просто виконаєте договір. В результаті психіка дитини не постраждає, а дисципліну буде встановлено. Більше того, ви з малечу навчите дитину дотримуватися домовленостей і нести відповідальність за свої вчинки.
ДИТИНА – ЦЕ ВАШЕ ДЗЕРКАЛО Стан немовляти повністю відображає стан матері. Якщо мама нещаслива, пригнічена, знесилена, дитина це відчуває й переймає. І не лише на психологічному, а й на фізіологічному рівні.
До речі, деякі психосоматологи лікують малюків до 3 років, навіть не контактуючи з ними, а працюючи лише з мамою. З віком зв’язок дитини з матір’ю слабшає. Але приблизно до 14-річного віку емоції мами все одно колосально впливають на дитину. І тут безглуздо намагатися штучно зобразити «правильні» емоції. Адже діти відчувають ваш стан на інтуїтивному рівні. І ваша натягнута посмішка може спричинити в малюка більший внутрішній конфлікт, ніж щира сум. До речі, саме тому концепція «живемо з чоловіком разом заради дітей» не працює. Адже навіть якщо дорослі відкрито не з’ясовують стосунки перед дітьми, ті все одно відчувають напругу між ними. І часто сприймають це на власний рахунок. Так-так, діти схильні звинувачувати у всьому себе. Навіть у тому, що батьки віддалилися одне від одного. Тож якщо ви хочете зробити дитину щасливою – подумайте про те, як стати щасливими самим. Як позбутися тривожності, песимізму, напруги. Як дозволити собі спокійну радість буття. Це не лише позитивно вплине на поточний стан вашої дитини, але й подасть їй чудовий приклад того, як жити в щасті та гармонії з собою в майбутньому!