Слєсарєва Антоніна Володимирівна- Директор Чернігівського дошкільного навчального закладу №57 Чернігівської міської ради
Чернігівської області.
–Антоніно, коли ви зрозуміли, що обрали свою професію — це було покликання
чи свідомий вибір?
У дошкілля я прийшла свідомо. Хотіла бути корисною, створювати простір, у
якому дитина вперше вчиться довіряти світу, відчувати безпеку й прийняття.
З роками я зрозуміла: це значно більше, ніж професія — це покликання. Бо ти
не вимикаєшся після роботи. Ти живеш думками про дітей, їхній розвиток,
внутрішній стан, майбутнє. А у найскладніші періоди, ти не думаєш чи
продовжувати? А навпаки, йдеш далі.
А згодом прийшло ще глибше усвідомлення: я можу не лише працювати з
дітьми, а й впливати на розвиток усієї системи. Піднімати престиж дошкільної
освіти, змінювати ставлення суспільства до ролі виховательки, робити заклад
сучасним, відкритим та інклюзивним.
І тоді я остаточно зрозуміла — це не просто професія.
Це справа мого життя.
– Який момент у вашій кар’єрі став переломним?
Переломним для мене став період пандемії COVID-19. Саме тоді я вперше по-
справжньому відчула масштаб відповідальності керівника: потрібно було не
просто організувати роботу, а створити безпечний простір для дітей, підтримати
команду педагогів і зберегти довіру батьків — щодня, в умовах невизначеності.
Наступним етапом професійного зростання стали блекаути та воєнні виклики.
Робота під час повітряних тривог, в укриттях і за відсутності світла вимагала не
лише управлінських рішень, а й емоційної зрілості. Я навчилася тримати
команду, підтримувати педагогів і створювати відчуття безпеки навіть тоді, коли
навколо нестабільність.
Саме тоді я усвідомила: наша робота має значно більший масштаб, ніж
здається. Дошкілля не зупинялося навіть у найважчі дні. І за кожним нашим
робочим днем стояла можливість для лікарів, військових, працівників критичної
інфраструктури виконувати свій обов’язок, для економіки — працювати, а для
держави — функціонувати.
Ці випробування не просто загартували мене професійно — вони перетворили
мене з керівника закладу на лідерку, яка бачить стратегічну роль дошкілля у
стійкості країни.
– Які виклики сформували вас як лідерку?
Найбільший виклик — це відповідальність за людей у часи невизначеності.
Потрібно було не лише приймати рішення, а й щодня підтримувати команду,
зберігати віру, спокій і впевненість у завтрашньому дні. Формування сильної,
згуртованої команди, підвищення стандартів якості освіти, боротьба за гідність і
авторитет професії виховательки — усе це загартувало мене як лідерку.
Я навчилася не боятися складних рішень, відкрито говорити про проблеми й
водночас залишатися чуйною до людей. Для мене лідерство — це не про
посаду, а про відповідальність і служіння.
Окремим і дуже важливим викликом стала організація допомоги нашим
захисникам. Потрібно було об’єднати колектив, батьків і навіть дітей навколо
спільної мети. Ми долучаємося до волонтерських ініціатив: збираємо необхідні
речі, організовуємо благодійні ярмарки, передаємо малюнки й листи підтримки.
Це не лише допомога ЗСУ — це формування громадянської свідомості змалку, у
простій і щирій формі вдячності тим, хто боронить країну. І саме в таких
справах народжується справжнє лідерство — через єдність, приклад і дію.
-Що для вас означає звання «Найкраща українка у професії»?
Для мене це не лише особиста відзнака. Це про тисячі жінок, які щодня
приходять у садочки, незважаючи на втому, тривоги і роблять свою справу з
любов’ю.
Це визнання важливості нашої роботи саме у Дошкіллі— щоденної, тихої, але
неймовірно значущої.
Бути кращою українкою у професії означає пам’ятати, що кожна дія, кожна
посмішка та кожен крок формує майбутнє дітей і країни.
Якщо ця відзнака допоможе підняти престиж дошкілля та показати його
стратегічну цінність — вона справді має цінність.
– У чому полягає ваша соціальна місія сьогодні?
Діти мають право на безпечне та щасливе дитинство, навіть тоді, коли навколо
війна, педагоги — на визнання і підтримку, а дошкілля — на авторитет у
суспільстві. Моя місія — об’єднувати ці цінності, створюючи простір сили,
надії та майбутнього для України.
– Яке послання ви хочете передати жінкам України?
Дорогі українки! Не знецінюйте свою працю. Не чекайте ідеального
моменту. Не шукайте дозволу. Ваша сила вже всередині вас — зараз, тут і
завжди.
Вірте у себе!
Дійте сьогодні!
Залишайтеся світлом навіть у найтемніші часи!
і головне, будьте найкращою версією себе, щодня!