Аліна Тітова – письменниця, авторка книг “Знайомі з війною”, “Незламний та нескорені. Миколаїв – місто героїв”, аспірантка. Національний університет «Одеська юридична академія».
-Аліно, коли ви зрозуміли, що обрали свою професію — це було покликання чи свідомий вибір?
Обрала не я. Професія письменниці сама віднайшла мене. Скажу відверто: я уявляла, що колись писатиму книги. Однак, чи уявляла я, що це будуть книги про війну? Про справжню, жахливу, кровопролитну війну в нашій незалежній і вільній Україні у 21 сторіччі?! Ні. Та це сталося. Тож мій письменницький шлях, певно, був покликанням, яке в критичний момент стало свідомим вибором. Я зрозуміла: моя робота – бути документалісткою, фіксувати час, закарбовувати реальні події й зберігати імена справжніх героїв.
-Який момент у вашій кар’єрі став переломним?
Я чітко пам’ятаю той момент. З початку повномасштабної війни я не виїжджала зі свого рідного Миколаєва, а навпаки – зібравши сили в кулак, створила проєкт «Знайомі з війною», який був спрямований на підтримку кожного українця.
Після усіх потрясінь та пережитої «травми свідка», ця ідея прийшла до мене вночі. Я лежала без сну, плакала, прокручувала у голові одні й ті самі питання: «Чому це відбувається?!», «Що ще переживають українці?!», «Чого ми ще не знаємо?!», «Скільки ще доведеться дізнатися після війни?!»… І раптом у цій темряві з’явилося відчуття, ніби хтось тихо промовив: ти не одна.
Це не був голос у буквальному сенсі. Швидше ясне усвідомлення: «Якщо я це проживаю, значить, тисячі й мільйони проживають те саме. І нам потрібно почути одне одного».
У той самий момент я усвідомила: треба обов’язково втілити в життя проєкт, у рамках якого кожен міг би поділитися власними емоціями, почуттями і взагалі – всім тим, що пережив і переживає під час війни… «Ми єдині не тільки в спільній мрії і меті, а й у своїх переживаннях та думках» – основна думка, що червоною ниткою відображена навіть на обкладинці першої книги.
Отже, та квітнева ніч 2022 року, сльози та черговий шок після звісток про рашистські звірства стали відправною точкою незворотного шляху. Відтоді я не просто пишу, а фіксую час. І відтепер є авторкою двох окремих документальних книг про новітню історію України.
-Які виклики сформували вас як лідерку?
По життю – я активіст і лідер. А з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну ці якості тільки підсилилися, і найбільшим викликом стало – залишитися.
Залишитися в рідному місті під постійними обстрілами, залишитися в навчанні і професії, коли вчитися й писати боляче, важко, нестерпно, залишитися попри прильоти в квартиру, відсутність централізованого водопостачання та щоденний страх за життя.
Багато хто запитував, чому я не поїхала. Відповідь дуже проста: не хотіла. Не хотіла, не могла і не можу покинути рідний Миколаїв. Я відчувала, що маю бути тут. І парадоксально – саме тут, у небезпеці, я відчувала внутрішню безпеку і силу. Це, насправді, дивно, але як є.
Адже або страх керує тобою, або ти береш відповідальність. Або складаєш руки, або знаходиш у собі опору й стаєш опорою для інших. І я щоразу обирала друге. Бо стояти осторонь – це не про мене. Бути тут, бути разом, бути з людьми і для людей, бути з рідним містом – це моя суть.
-Що для вас означає звання «Найкраща українка в професії»?
Для мене це звання – не просто титул. Це про високу оцінку моєї діяльності, про визнання, довіру й підтримку. Така нагорода додає крила для нових звершень, переконує, що ти йдеш правильним шляхом, і стає орієнтиром, який супроводжуватиме все життя, нагадуючи, що твої дії важливі і потрібні.
Словом, це гордість і велика честь. Честь, яку ніколи не можна зрадити.
А ще – джерело сили, яка надихає не зупинятися, брати відповідальність і робити більше для людей, міста та країни.
-У чому полягає ваша соціальна місія сьогодні?
Сьогодні моя соціальна місія полягає у тому, щоб нести Правду.
Щоб світ знав про війну, щоб люди не забували про те пекло, яке довелося прожити кожному українцю, щоб наше героїчне протистояння ворогу не зникло у тіні часу, щоб ми цінували теперішнє і змогли бути опорою одне одному в нелегкий час.
І, звісно, щоб зберегти історичну пам’ять українського народу для теперішніх та майбутніх поколінь!
-Яке послання ви хочете передати жінкам України?
Любі жінки, справжні українки, берегині! Просто будьте. Живіть, творіть, робіть те, що заряджає, мотивує і подобається! Кохайте і намагайтеся завжди знаходити світло, які б темні часи не спіткали. Знайте: усередині вас ховається потужна сила, яка, мов стихія, здатна підкорити будь-які вершини, пробуджувати серця і оберігати тих, кого любите. Тож підкорюйте, сяйте і продовжуйте залишатися НАЙКРАЩИМИ! Бо ж ми, українки, усі такі: сильні, непереможні, неповторні, незламні та нескорені. Бережіть себе!